Група Метінвест розглядає воєнний металобрухт як важливе джерело сировини для збільшення виробництва сталі у 2026 році. Але закуповувати його вона готова лише за умови повної вибухобезпечності та відповідності вимогам охорони праці. Про це сказав генеральний директор Метінвест-Ресурс Іван Ковалевський в інтерв’ю для The Page.
За його словами, Метінвест планує у 2026 році збільшити випуск сталі на 300-500 тис. тонн, зокрема за рахунок зростання споживання металобрухту. Основним джерелом сировини залишається внутрішній ринок України, проте компанія вже зараз прогнозує дефіцит брухту.
“Наступного року ринок брухту буде дефіцитним. Це впливатиме і на доступність ресурсу, і на цінову кон’юнктуру”, – зазначив Ковалевський.
Він пояснив, що під час війни територія брухтозаготівлі в Україні суттєво скоротилася. Частина регіонів тимчасово окупована, інша – забруднена мінами та боєприпасами або перебуває під постійними обстрілами.
Крім того, втрачено контроль над низкою промислово розвинених областей, які раніше формували значну частку заготівлі сировини.
У цьому контексті воєнний брухт – знищена військова техніка, гільзи та інші металеві відходи війни, – розглядається компанією як перспективний сегмент: за словами Ковалевського, його роль у загальному споживанні металобрухту зростатиме впродовж найближчих місяців і років.
“Ми готові розглядати придбання партій військового металобрухту, але за умови, що він відповідатиме нашим вимогам за якістю та, що принципово, вимогам вибухобезпечності. Йдеться про безпеку людей і збереження виробничих потужностей”, – наголосив він.
Ковалевський розповів, що металобрухт сьогодні використовується у виплавці кожної тонни сталі на підприємствах групи, зокрема на Каметсталі та Запоріжсталі. Тому нестача сировини змушує підприємства коригувати виробничі програми або збільшувати частку чавуну у виробництві.
Окрім того, у перспективі переходу України до низьковуглецевої металургії Метінвест розглядає варіант будівництва електродугових печей для виплавки електросталі. Такі потужності потребуватимуть у рази більше металобрухту, ніж традиційні технології, що, за відсутності державної політики щодо обмеження експорту брухту, може ускладнити реалізацію подібних проєктів.
