Згідно з останнім переписом населення, який проводився в Китаї в 2010 році, сумарний коефіцієнт народжуваності в країні склав 1,2 – це набагато нижче, ніж необхідно для нормального відтворення населення (2,1). І така ситуація склалася, головним чином, тому, що Пекін сам накликав на себе демографічну біду своєю політикою «Одна сім’я – одна дитина». А оскільки в різних куточках країни спостерігаються абсолютно різні демографічні тенденції, знайти єдине рішення для комплексної проблеми владі подвійно складно. Про це пише оглядач Asia Times Вільям Голланд.
Голланд підкреслює, що в цілому вся країна дуже сильно постраждала від політики «однієї дитини» і тепер їй доведеться боротися з цілим букетом глибинних соціо-політичних проблем, що зародилися через не надто вдалою ініціативи. Криза посилюють ще й економічні чинники, які штовхають людей з менш успішних провінцій (за іронією долі з високою народжуваністю) на пошуки кращого життя в прибережних областях, більш процвітаючих і розвинених. А це в свою чергу створює проблеми з пенсіями та іншими соціальними благами для регіональної влади, які самостійно розподіляють свій бюджет.
Експерт з демографії з Каліфорнійського університету в Ірвайні Ван Фен вважає, що такі різні статистичні дані по різних провінціях Піднебесної загрожують економічному зростанню країни і навіть регіональної стабільності. Так, найнижчий коефіцієнт народжуваності був зафіксований в Пекіні і на 2010 рік склав 0,71, найвищий (1,79) – в Гуансі-Чжуанському автономному районі, що межує з В’єтнамом.