В первісному суспільстві за часів існування матріархату, жінки були шанованими членами суспільства. Перевагою жінок було здобування їжі шляхом збиральництва, що було економічно важливішим, аніж мисливство чоловіків. Починаючи з неолітичної революції жінки втрачали домінуючу роль.
І справа не в домінуванні, а в другорядній ролі, до якої жінка звикає і з покоління в покоління це починає вважатися нормою. Щоб розвіяти міф наявної рівноправності в сучасному світі, найкраще використати контрасти. Для цього цікавим є Африканський регіон, а також частина країн Азії та Латинської Америки.
Кожні дві секунди у світі народжується вісім немовлят, орієнтовна половина з них дівчата і 81% проживають в бідних країнах.
За даними UN Women, 1,7 млрд.людей проживають менш ніж на 1 долар на день, і 70% з них жінки. Значним є розрив між жінками і чоловіками у доступі до офіційних фінансових установ, а саме у той час як 55% чоловіків заявляють, що мають рахунки у офіційних фінансових установах, лише 47% жінок працевлаштовано. Цей розрив є найбільшим серед економік із низьким рівнем доходу, у Південній Азії, на Близькому Сході та Північній Африці. В більшості країн, жінки в середньому заробляють від 60 до 75% заробітної плати чоловіків.
В інфо графіці журналу Harvard Business Review до статті «Woman and the Economics of Equality” зазначається, що якби жінки в США, Японії, Єгипті були задіяні в роботах при тих же показниках, що і чоловіки, то ВВП цих країн виріс на 5%, 9%, 34% відповідно.
В дослідженнях Гіти Сен та Карен Хорні, автори вказують, що 66% світової роботи виконують жінки, проте заробляють 10% світового доходу і володіють лише 1% майна.
За даними UN Women, середній заробіток серед латиноамериканських жінок становить 541 долар США на тиждень штатної роботи, що лише 61,2% середніх тижневих заробітків білих чоловіків, та 91,1% середніх тижневих заробітків іспаномовних чоловіків (адже латиноамериканці мають також невисокі доходи). Середній тижневий заробіток чорношкірих жінок становив 606 доларів США, це 68,6% доходів білих чоловіків, та 91,3% середніх тижневих заробітків чоловіків їх регіону.
Прямим зв’язком є підвищення рівня освіти жінок та дівчат, що сприяє економічному зростанню. Збільшення рівня освіти припадає на близько 50% економічного зростання в країнах ОЕСР за останні 50 років, з них більше половини пояснюється тим, що дівчата отримали доступ до вищого рівня освіти та досягли більшої рівності.
Дослідження 219 країн з 1970 по 2009 роки показало, що за кожний додатковий рік навчання жінок репродуктивного віку, дитяча смертність зменшувалася на 9,5%.
В країнах Африки лише 45% жінок грамотні, порівнюючи з 71% чоловіків. 75 млн.дітей не ходить до школи, з них 90% дівчата.
За даними UNISEF, молоді жінки Африки інфікуються ВІЛ/СНІД у 8 разів частіше ніж чоловіки через біологічні та соціальні причини. Присутня, і так би мовити, «культура мовчання». Африканські і азійські жінки у шлюбі заражаються СНІДом (за останні 10 років рівень захворюваності зріс на 10%) більш швидшими темпами, ніж сексуально активні незаміжні дівчата. А чому? А тому, що їх чоловіки мають безліч інтимних стосунків на стороні, а жінки не мають права заперечувати. І справа, не в моралі, а в незахищеності жінки, яка сприймається як «ніхто». Всього в Африці інфіковано 29,4 млн.людей, з них 60% жінки.
Країни, що розвиваються несуть 90% світового навантаження у вигляді хвороб, і лише 10% ресурсів, які спрямовуються на охорону здоров’я.
Політична нестабільність, революційні та військові дії- це деструктивні процеси для всіх сфер соціуму, а найбільшими жертвами, наслідки яких несуть довгостроковий характер стають жінки. Так, під час війни в Сьєра-Леоне було зґвалтовано 60000 жінок. Зафіксовано високі показники насилля жінок в Конго, ЦАР, Судані, Малі, Ліберії, Сомалі, Лівії, Сирії, Колумбії, Боснії.
В інфо графіці та коментарях департаментів ВООЗ з питань інвалідності, насильства та попередження травм, Департамету репродуктивного здоров’я та досліджень, окрім статистики, наведено цитати постраждалих жінок.
Ось жінка з Руанди описує свою агонію: «Після зґвалтування я пішла на тест ВІЛ і виявила, що я негативна, але вагітна від убивці. Дитина народилася, але я не задоволена ним, він нагадує мені про погані образи людей, які мене зґвалтували. Я втратила семеро своїх дітей на війні і зараз виховую дитину нещастя. Мені дуже важко, тому що я весь час чую голоси своїх дітей, які просять їжу. Біль ніколи не згасає. Я не можу любити цю дитину. Це пекло на землі, і геноцид продовжує жити зі мною».
Питання заборони чи легалізації переривання вагітності, про що мова йшла в попередній статті і, крім того є достатньо кваліфікованого аналізу в інших джерелах, набуває особливого «забарвлення» після таких свідчень.
Від 20% до 48% африканських жінок в віці від 10 до 24 років стверджують, що перший їх сексуальний досвід був через насилля. 15 млн.дівчат виходять заміж щороку до 18 років, найбільше характерна така статистика для Ємена, Зімбабве, Кенії, Сомалі. Радіти стрімким темпам зростання населення в таких країнах, навіть, не гуманно. Кількість абортів в Африканських державах, звісно, невелика, саме, в першу чергу, по причині їх забороненості. А смертність новонароджених та матерів найбільша серед країн світу. Смертність материнства при народжені становить, наприклад, 6% у Ефіопії, 38% у Ліберії, 45% у Південній Африці.
Крім того, якщо у розвинутих країнах менше 3% всіх дітей недоїдають, то в країнах, що розвиваються цей показник становить більше 50%.
Проблема ранньої вагітності (до 16 років), становить 30% від загальної кількості вагітних в регіоні, і, загалом, це такі країни як Мозамбік, ЦАР, Чад, Нігер, Нігерія, частково країни Азії (Бангладеш, Індія).
2-3 млн. дівчат проходять процедуру жіночого обрізання (яке є офіційним в 17 з 28 країн Африки), а за статистикою 100-140 млн.жінок пройшли її протягом 50 років. «Лідерами» є Сьєрра-Леоне (98% жінок обрізано), Конго, Руанда, Сомалі. Наслідки: психологічні та фізичні порушення, інвалідність, смертність, і, особливий елемент: жінка, яка пройшла обрізання не повинна отримувати освіту (щоб збагнути масштаб трагедії, можна детально ознайомитись в звітах World Health Organization, UNICEF http://www.unicef.org/protection/57929_69881.html).
Можна продовжувати перелік проблем, разом з тим, в основі їх лежать етнічні, релігійні, сформовані десятиліттями «традиції», які видаються за ідентичність народності. Підтримка недоосвітченості, політика пригніченості, залякування, нав’язування релігій – прямий шлях до знищення.
Наведені дані, загалом, стосуються країн Африки, частини країн Азії та разом з тим, негатив по відношенню до жінки присутній по всьому світу. Детально можна ознайомитись на сайтах ВООЗ, UN Women, громадських організацій, в тому числі і України (ЛаСтрада-Україна, наприклад, куди також можна звернутись і по допомогу). В Україні створені ініціативи та проекти, необхідність яких загострюється також в ситуації конфлікту на Сході та складностями, починаючи від збору інформації до можливості надання допомогти постраждалим жінкам цього регіону (для ознайомлення- “Аналіз вразливості жінок та чоловіків в контексті децентралізації на територіях України, що постраждали від конфлікту“).
Агресивні наслідки стресів в суспільстві, як правило, відображаються на слабших. Жінка, яка знаходиться в залежному стані та вихована в соціумі «вічної вдячності» найкраща жертва для морального та фізичного насилля. Карантинні умови – це стрес для економіки, структури країни, загалом, та для когось може стати руйнівним зсередини. Саме тому, ініціативи організацій та індивідуальних спеціалістів, що надають психологічну підтримку така важлива.
Наталія Грущинська
