Цими днями Європа, Північна Америка та велика частина решти світу відзначають свято напередодні Дня Усіх Святих – Геловін (Хелоуїн). Не оминає воно уже кілька десятків років й Україну. Але чому свято стало настільки популярним, адже ще порівняно недавно воно було частиною, здавалося, культурної та релігійної традиції переважно для народів англо-саксонського ареалу?
Перше, і досить таки вірне, пояснення, яке спадає на думку, – це глобалізація та комерціалізація. Адже після того, як американські культурні віяння, які мають в значній мірі у своїй основі, в силу історичних обставин, британське коріння, почали швидкий поступ територією континентальної Європи та решти світу, свято Геловіну, на рівні з такими атрибутами як кінематограф, музика, кухня тощо, почало також активно проникати туди, де раніше не було ані популярним, ані знаним взагалі. Кожного року, напередодні Відьомської ночі (одна з назв Геловіну), велика частина людства долучається до таких пов’язаних з цим святом процесів як: виготовлення гарбузів-світильників і солодощів, пошиття та продаж маскарадних костюмів та спеціального одягу, розробка тематичного декору тощо. Економічні зиски не заставляють себе довго чекати. Власники таких комерційних об’єктів як фабрики, крамниці, кав’ярні і т. ін. мають можливість за майже два місяці до початку різдв’яно-новорічних свят отримати додаткові прибутки, зробивши святкову атмосферу як споживачам, так і самим собі.
Однак, чи є феномен розповсюдженості свята Геловіну лише результатом сучасної глобалізаційної епохи і що ми взагалі знаємо про цей день? Однозначну відповідь на запитання дати складно, проте, відповідаючи на другу його частину, можна з впевненістю констатувати, що Геловін, будучи у сучасному прояві християнським святом, своїм корінням сягає давніх кельтських язичницьких традицій. І хоча теперішня назва свята в історичних джерелах згадується приблизно з XVI ст., тобто є відносно недавньою, проте традиція святкування має значно давнішнє походження.
Найбільш ймовірним прототипом Геловіну слід вважати давнє кельтське свято Самайн (Савин), що знаменувало собою закінчення одного сільськогосподарського року і початок наступного. Святкування припадало на кінець жовтня – початок листопада, що пізніше збігалося з християнським Днем Усіх Святих. Коли саме стародавні кельти започаткували відзначення Самайну, яке переросло в усім відомий Геловін, точно не відомо, проте, маючи відомості, які опираються на наукові дослідження, про те, що кельти мали досить розвинуті культуру та традиції, можна припустити, що святкування відбувалося ще у незапам’ятні часи.
Проте, виникає запитання, до чого тут, окрім вище згаданих економічної вигоди та здавалося б чужорідного походження свята, Україна? Відповідь, виявляється, є досить очевидною – сучасні українські землі, особливо їх західні території, як і велика частина континентальної Європи, були ареалом переселення і проживання давніх кельтських племен. Хоча під тиском історичних процесів кельти вимушені були з часом відійти (або зникнути) з наших теренів, проте в силу своїх міцних традицій, культури та економічних зв’язків з іншими народами регіону, деякі елементи кельтської культури впали на український ґрунт.
Саме з давньокельтськими впливами дослідники пов’язують походження назви української історичної області Галичина. Кельтське коріння, за припущенням, може мати походження і такий карпатський регіон України як Бойківщина, на рівні з назвою етнографічної групи українців, яка його заселяє – бойками (від кельтського племені бойїв). Це ж стосується й гуцулів, особливо таких елементів їх культури, як трембіта, яка своїм виглядом і функціоналом дещо нагадує бойову сурму кельтів – карнікс, та зґарда – давня гуцульська шийна прикраса статусного та релігійного призначення, яка теж візуально схожа з невід’ємним атрибутом кельтської культури – кельтським хрестом. Варто додати й про існування гіпотези про те, що одним з перших народів, які проповідували Євангеліє на землях слов’ян, були нащадки кельтів – ірландці, які прийняли хрещення набагато раніше народів Східної Європи. З огляду на це, можна припустити, що й таке релігійне свято, як Геловін (яку б назву у ту чи іншу епоху воно не мало), яке переплітає в своїй основі язичницьке та християнське коріння, могло бути відомим предкам сучасних українців. Це дає додаткові аргументи для припущення того, що воно не є для нас чужим не лише в сучасному варіанті.
Підсумовуючи, можна констатувати, що такий культурно-релігійний елемент як Геловін, нарівні з іншими святами, які єднають увесь християнський світ (Великдень, Різдво), – є невід’ємною культурною спадщиною народів Європи та Північної Америки. Саме такі ознаки спорідненості, як релігія та культура, нарівні з політичними, економічними та правовими чинниками, дали можливість західному світу об’єднатись у сучасні наднаціональні союзи і організації. Є велике сподівання на те, що й українці, маючи багату споріднену історичну спадщину, також у повній мірі зможуть долучитися до європейських інтеграційних процесів задля збереження спільного культурного надбання для майбутніх поколінь та епох.
Станіслав Желіховський
