У контексті приїзду Болтона в Україну багато експертів взялися говорити про необхідність повернення підприємства у державну власність та про те, що воно було приватизоване незаконно, тому контрольний пакет акцій також не може бути законно куплено іноземними, зокрема китайськими компаніями.
Дивний висновок. Вирваний із ситуації і умов. Чомусь шановні аналітики страдають амнезією. Виробниче об’єднання «Моторобідівник», яке згодом стало називатися «Мотор Січ» внесли в список об’єктів, що приватизуються 14 грудня 1991 року, але законодавчого порядку зміни форми власності об’єктів групи Г (найбільші об’єкти) не існувало. У 1992-93 уряд запропонував ПО “Моторобудівник” за участю фонду держмайна першим розробити експериментальний план приватизації, яким планували скористатися інші великі заводи Запоріжжя. Він був затверджений в кінці березня 1994 го і полягав у наступному: 33,5% могли викупити співробітники об’єднання, 7,5% – колишні співробітники, які вийшли на пенсію, 15% – у вільному продажі. Це був контрольний пакет, залишалися ще 44%: 17% з них мали бути продані на конкурсній основі, а 27%, у вигляді неподільного пакету, передані АТ “Мотор Січ”, як стратегічному інвесторові, зобов’язаному протягом двох років використовувати дивіденди на розробку і виготовлення двох нових зразків авіаційних двигунів.
У разі невиконання – 27%-й пакет повинен був бути повернутий державі. В результаті у липні 1994 року 27% акцій отримали 25 тис співробітників. У підготовці приватизації з боку заводу брали участь багато керуючих заводу, яким були обіцяні акції і місця в раді директорів. У наступні роки Богуслаєв зконцентрував вплив на понад 80% акцій шляхом викупу у акціонерів, що дозволило йому повністю контролювати підприємство та зробило з одним найвпливовіших і найбагатших людей в Україні. Але чи не таким самим шляхом пройшли інші так звані червоні директори? На мою думку з урахуванням ситуації у ці роки – це було єдине рішення можливе для виживання заводу. Скільки в той час було вирізано підприємств на металобрухт? Скільки залишилося дотепер? Десяток? Якби в той час , в тих умовах, не було Кучми, не було амбітного Богуслаєва, не було 25000 спіробітників, згодних на цей крок – імовірність існування заводу сьогодні була б нескінченно мізерною.
Тарас Семенюк
