«Бути чи не бути – ось у чому питання» – початкові слова знаменитого монологу Гамлета з однойменної п’єси всесвітньовідомого англійського драматурга Вільяма Шекспіра є, як ніякі інші, особливо актуальними щодо питання виходу Великої Британії з Європейського Союзу (так званий Brexit). Початок процедури був покладений 23 червня 2016 р., коли на загальнонаціональний плебісцит (референдум) було винесене питання щодо доцільності членства Великої Британії в ЄС, під час якого більшість британських громадян (51,89%) підтримали вихід із об’єднання. Сказати, що таке народне волевиявлення похитнуло свідомість багатьох європейських політиків та мешканців ЄС – це не сказати нічого. Співдружність, яка розвивалась більш ніж півстоліття, поставивши на п’єдестал перш за все економічне благополуччя країн-членів та поклавши цим кінець глобальним конфліктам на Європейському континенті, які перманентно відбувались протягом усієї історії європейської цивілізації, – дала тріщину.

Через більш ніж дворічний період перемовин та дискусій, що супроводжувався у Великій Британії зміною уряду та законодавчими ініціативами щодо юридичного оформлення «розлучення» Лондону та Брюсселю, питання «брекзиту» підійшло до необхідності свого практичного втілення. Наприкінці 2018 р. сторони підписали угоду щодо «брекзиту», згідно якої остаточний вихід Британії з ЄС, у разі підтримки її британським парламентом, мав би відбутись 29 березня 2019 р. Однак, 15 січня парламент Сполученого Королівства не підтримав цей документ, поставивши під удар не лише уряд Терези Мей, а й знак питання про вихід Британії з ЄС взагалі.

Виходячи із зазначеного, варіантів розвитку подій може бути кілька: від намагання внесення змін до угоди між Британією та ЄС або виходу з ЄС без неї до проведення нових виборів чи референдуму у Сполученому Королівстві. Слід зазначити, що при втіленні будь-якого з можливого варіанту, питання «бути чи не бути» завжди стоятиме особливо гостро, адже кожний новий крок породжуватиме нові питання та ризики для країни. Зрозуміло, що за останніх два роки, коли ейфорія після референдуму давно пройшла і його втілення із популістичної площини перейшло до практичної, вже від того ентузіазму, який був на початку, й сліду не лишилося. Усвідомлення в правильності «розлучення» прийшло у голови не лише значної кількість британських високопосадовців, а й багатьох британських громадян, зокрема й тих, які віддали свій голос за вихід з Євросоюзу. І тут питання не лише сухопутного кордону Британії з ЄС, який знаходиться між Північною Ірландією та Ірландською Республікою, а й на яких умовах після виходу відбуватиметься взаємне переміщення та працевлаштування громадян ЄС та Великої Британії, адже за довготривалий період перебування в єдиному об’єднанні різного роду бар’єри (окрім природної протоки Ла-Манш) вже давно відійшли у минуле, а молоде покоління європейців узагалі не уявляє іншого порядку речей.

У зв’язку з цим виникає питання, хто від «брекзиту» може виграти? Якщо брати вільний світ, то можна з впевненістю сказати – ніхто. Європейському Союзу, з однієї сторони, та Великій Британії – з іншої, остаточне «розлучення» точно не піде на користь. І питання стосується не лише економічної сфери, а й, перш за все, політичної чи навіть геополітичної. З огляду на це, можна спрогнозувати два можливих негативні результати: «м’який» та «жорсткий».

«М’яким» наслідком виходу Британії з ЄС може стати поділ Європи на сфери впливу. Лондон через певний період часу, ймовірно, все більше тяжітиме до свого історичного партнера і союзника – Сполучених Штатів Америки, а за одно й до інших країн англо-саксонського світу (Канада, Австралія тощо). Країни, які залишаться у складі ЄС все більш тяжітимуть до Німеччини та Франції, які, не виключено, зможуть почати рух у протилежному від зближення зі США напрямку й, з великою вірогідністю, їхня увага зможе бути повернута у бік Москви, особливо у разі посилення економічних та енергетичних зв’язків з останньою.

«Жорсткий» варіант подій буде відображений у тому, що «брекзит» породить дуже негативний прецедент в плані дезінтеграції. І це може стосуватися не лише Європейського Союзу, а й інших наднаціональних об’єднань, таких як Північноатлантичний альянс. Тоді питання цілісності усього західного світу може зависнути у повітрі, що з часом може породити свого роду апатію як до нових об’єднавчих процесів, так і до захисту вже існуючих. За таких обставин Захід буде неспроможним диктувати геополітичний порядок денний, будучи розрізненим та зосередженим лише на власних внутрішньополітичних та внутрішньоекономічних процесах з мінімальними зовнішніми ініціативами.

Негативні наслідки матиме й Україна, адже від єдності та солідарності країн Заходу залежить підтримка останніми Києва у зовнішньополітичному поступі, захисті територіальної цілісності та внутрішньодержавних перетвореннях.

Одразу випливає відповідь на питання, а хто ж тоді виграє? Перемогу здобудуть лише ті суб’єкти світової політики, які тільки й чекають на слабкість демократичного світу та неспроможність останнього дати відсіч намаганням переглянути існуючий світоустрій. І зацікавленими у такому розвитку подій будуть передусім такі країни як Російська Федерація, яка, без сумніву, виношує бажання розсварити західні країни між собою та не дати їм можливість коли-небудь виступити єдиним фронтом проти її зухвалих дій на міжнародній арені. Ось лише тоді Захід, вірогідно, зрозуміє, яке благо він утратив, не маючи на той час можливості навіть стати перед дилемою «бути чи не бути», оскільки все і так буде вирішено без його безпосередньої участі.

Підсумовуючи вище викладене, хочеться сподіватися, що «брекзит», якщо він все ж таки відбудеться, не буде приводом для запущення подальшої дезінтеграційної ланцюгової реакції у євроатлантичному регіоні, який, без перебільшення, є одним з ключових на планеті з підтримки цивілізованого співіснування усіх народів світу. І лише мудрість та виваженість у прийнятті рішень перед кожним новим питанням «бути чи не бути» надасть можливість людству й надалі безперешкодно розвиватися і процвітати.

Станіслав Желіховський

Print Friendly, PDF & Email