Знову чорне вивели на біле,
Біле — заплювали в чорноту.
Пики одне одному набили
За свою! За правду!! За святу!!!

Спогадали рани і зарубки.
Виставили кожному борги, —
І взялися зводить порахунки,
Ревно наминаючи боки.

Доки на мечі кували рала,
На тризуби — молоти й серпи,
Треті загребущо рвали й крали
Від ракет, ікон — і до сапи.

Треті підкидали знизу хмизу,
Зводили, як бевзів, у лоби:
— А отам — колишній блюдолиза,
А отам — теперішній.
Лови! —

І ловили, і трощили яро
Щелепи, заводи і горшки.
А тим часом треті — рвали й крали
Надбане горбами за віки.

Раптом спогадали про Вкраїну.
Глянули — руками розвели:
— Хто ж це нам побив горшки і спини,
Хто ж це нашу хату розвалив?! —

І шукають лютими очима
Ворогів нових
за три межі.
А тим часом
треті
за плечима
Ділять між собою бариші.

Борис Олійник

Народився 22 жовтня 1935 р. в с. Зачепилівці Новосанжарського району на Полтавщині. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Тривалий час був секретарем Спілки письменників України. Обирався депутатом Верховної Ради України кількох скликань. Голова Фонду культури України. Нагороджений орденами та медалями. Герой України.
Автор понад двох десятків поетичних збірок, двотомника вибраних творів, книжки літературно-критичних статей «Планета поезія» та ін. Поезії Б. Олійника перекладалися багатьма мовами світу.
Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка та премії імені М. Островського.

Print Friendly, PDF & Email