Білорусь відмовилась від співпраці з МВФ і цьому є своє пояснення. Наш північний сусід бере участь в подібній програмі фінансової допомоги Євразійського фонду стабілізації та розвитку. Окрім цього, відмова – це теж питання політики та орієнтирів країни в комунікації з сусідами.
Білорусь приблизно два роки тому розпочала свою співпрацю з МВФ щодо отримання кредиту в розмірі $3 млрд. Для його отримання було необхідно виконати з десяток вимог. Більшість з них Білорусь виконала. Проте це не стало стимулом для продовження співпраці, оскільки є інші причини, більш вагомі: політика, соціалка і «старший брат».
Частка займу Білорусі в ЄФСР в 2017 році склала $800 млн, пише економіст IMF Group Григорій Кукуруза і додає, що 88% статутного капіталу даного фонду, а це $7,5 млрд, сформовано Росією. «В цілому, за останні 10 років надходження від Євразійського фонду стабілізації і розвитку (Росії) є одними з 4 основних статей надходжень у фінансовому рахунку Білорусі», – зазначає експерт.
Якщо глянути інвестиційну мапу Білорусі, то 57% інвестицій приходить з Росії і 41% експорту припадає теж на Росію. Крім цього, росіяни контролюють ГТС Білорусі, що в свою чергу дає можливість другим купляти газ в Росії зі знижкою, а ніж іншим споживачам блакитного палива країн ЄС. Тому всі ці фактори вказують на певну залежність Білорусі від Євразійського простору. Крім цього, умови співпраці з МВФ болюче зачіпають соціальну сферу, зокрема скасування або як мінімум обмеження видатків на соцсферу. Для «бацьки» соціалка важлива, тому що це один з інструментів, який формує репутацію та імідж Лукашенка в країні. Іншими словами, врізання соціальних пільг сильно вдарило б по спокійному життю пенсіонерів та соціально чутливих верствах населення.
МВФ – це інший масштаб, який орієнтований на більш жорсткі умови співпраці, і в Україні це добре розуміють. Співпраця з великими фінансовими донорами також питання політичне, оскільки Білорусь перебуває в орбіті РФ, відповідно участь в ЄФСР цілком зрозуміла річ.
Проте навіть із «старшим братом» трапляються непорозуміння. Лукашенко став критикувати росіян за «небратську поведінку» щодо його країни. Зокрема це стосувалось збільшеного оподаткування білоруської продукції та так званого «податкового маневру» в нафтовій сфері Росії, внаслідок якого економіка Білорусі втратила $300 млн. Тому Лукашенко останнім часом свою увагу також приділяє Заходу. Торгово-економічні зв’язки з ЄС стоять на другому місці після Росії і складають майже 30% експорту. ЄС у свою чергу розпочав переговори щодо лібералізації візового режиму. Тому пропозиція МВФ по співпраці з Білоруссю могла ще більше зацементувати відносини із Заходом. Виглядає так, ніби Білорусь не готова.
В Україні новину з Білорусі сприйняли по-різному. Опозиційні політичні сили поставили це як приклад владі, оскільки на їхню думку Україна потрапила в залежність від кредитів Міжнародного валютного фонду, а Білорусь нібито вивчила досвід України та зробила для себе висновки.
В цій ситуації важливо поставити питання: а чи є в України альтернатива програмі МВФ? Відповідь: і так, і ні.
З початку військового конфлікту на Донбасі та анексії Криму, Україна втратила майже 25% економіки, яка формувала ВВП. Країна в стані військового конфлікту не є привабливою для інвесторів і цей факт потрібно визнати. Падіння економіки потягло за собою знецінення гривні та добробуту громадян. Потрібні були гроші, які б стабілізували фінбаланс країни та зупинили подальшу девальвацію нацвалюти і реальний дефолт.
Відмова від співпраці з МВФ може призвести до зупинки реформ та стимулювати популізм, який пропонуватиме «прості відповіді на складні питання». Окрім цього, зовнішні ринки капіталу люблять стабільність. Відмова від співпраці з МВФ стане негативним сигналом для іноземних інвесторів та власників українського боргу. А далі все йде по ефекту доміно: удар по співпраці з ЄБРР, Світовим банком, Міжнародною фінансовою корпорацією.
Україна залежна від волатильності світових цін на сировину, а від цього залежить наша експортна спроможність. Проблема нашого експорту ще та, що він не диверсифікований та без багаторівневої переробки, що означає без доданої вартості кінцевого продукту. Іншими словами ми продаємо сировину, а готовий продукт з цієї сировини до нас повертається з-за кордону.
На даний момент немає дешевших грошей, аніж кредити МВФ. Тут зі мною можуть сперечатись, адже високі тарифи в енергетиці для населення – ціна співпраці з МВФ. Однак ця ноша потрібна в боротьбі з корупцією, яка була в секторі роками. В багатьох розвинених країнах тарифи на газ, світло та тепло відповідають ринковим реаліям і завжди дорогі.
В Білорусі більш закрита економіка і в ній у великій долі присутні державні замовлення та державний сектор. Окрім цього, як ми писали вище, основним зовнішнім інвестором та торговим партнером в країні є Росія. Як і будь-яка інша держава з недемократичною системою управління, Білорусь поки не стала глобальним гравцем в міжнародній системі фінансів, вона притримується ізоляції в питаннях міжнародних ринків капіталу та протекціонізму в експортно-імпортних відносинах з партнерами.
Чи може Україна розраховувати на альтернативи щодо заміни програми МВФ на щось інше? Так, така альтернатива є – приватизація, але її реальна вага буде лише тоді, коли вона буде не на словах, а на ділі. До прикладу, першими проектами на продаж можуть бути Одеський припортовий завод та Укрспирт. Окрім цього, слід створювати ліберальні та прозорі умови для інвесторів та виробництва, судову реформу, зменшувати бюрократичні перепони та вплив чиновників на бізнес та його ведення.
Експерти рекомендують не вдаватись до абстракцій щодо «гіперлупів», а створювати індустріальні парки з інфраструктурою, вводити пільги на реінвестований прибуток.
Приклад Білорусі не можу в повній мірі служити Україні, оскільки дві країни мають різні вектори політичного світогляду. Крім цього, співпраця з МВФ – це завжди індивідуальна програма, а не пакет, який діє для всіх. Економіка будь-якої країни має свої особливості. Однак співпраця з МВФ не можу бути вічною. Це такий собі градусник, який визначає стан хворого. Кредитами МВФ ми купуємо час для впровадження необхідних реформ, а вже якість та швидкість впровадження реформ – питання політичної відповідальності уряду та влади. Якщо реформи будуть повільними та неякісними, відповідно кредити будуть для нас усіх дуже дорогими.
Тарас Семенюк
