Людство протягом усього періоду свого існування прагнуло до зближення та інтеграції. Ще на ранніх етапах розвитку народи світу налагоджували контакти між собою, вели торгівлю, переймали досвід один в одного щодо організації різних сфер суспільного життя, обмінювалися технологічними досягненнями тощо. Найбільш чітких рис явище, яке прийнято називати глобалізацією, набуло у нову й новітню епохи, коли інтеграційні, уніфікаційні та технологічні процеси набули небувалого розквіту.

Після завершення двох світових та «холодної» воєн, здавалося ніщо не зможе повернути людську цивілізацію до спорудження різного роду розмежувальних бар’єрів між собою чи, тим паче, продовжувати вести нескінченні конфлікти за розширення сфер впливу. На світанку, здавалося б, нової епохи, один з найвідоміших представників американської політичної школи філософ, публіцист та політичний економіст Френсіс Фукуяма, у своїй найвідомішій праці «Кінець історії та остання людина», яка вийшла у світ в 1992 р., одразу після краху біполярної системи міжнародних відносин, стверджував про завершення перманентного протистояння різних ідеологічних поглядів та систем, а отже й війн та революцій, що їх супроводжували, та про остаточний тріумф західних демократичних цінностей у всепланетарному масштабі.

У 1990-і рр. світове співтовариство, не з підручників історії пам’ятаючи про гіркий досвід непримиренного ідеологічного супротиву, з радістю сприймало ідеї про настання всезагального благополуччя та відхід у минуле конфліктогенних факторів, які відбувалися протягом всієї історії існування людського виду. Не завадив домінуванню ідеалістичного фукуямівського світоглядного бачення й інший підхід до розгляду історії – цивілізаційний, який, виникнувши ще багато років тому як частина теорії політичного реалізму, у постбіполярний період, завдяки іншому американському політологу і соціологу Самуелю Гантінгтону, набув нової «реінкарнації». Праця «Зіткнення цивілізацій» (спочатку у вигляді статті, а пізніше й у форматі книги), яка була відповіддю С. Гантінгтона на книгу Ф. Фукуями, у більшій своїй основі була присвячена абсолютно протилежній теорії розвитку міжнародних відносин в епоху, що слідувала після завершення «холодної війни». І хоча філософські погляди С. Гантінгтона були підкріплені більш ніж недвозначними прикладами реального стану речей на земній кулі, коли конфлікти переросли від міжідеологічних протистоянь до міжкультурних – вздовж ліній розлому між різними цивілізаційними ареалами (югославські війни, ізраїльсько-палестинський конфлікт тощо), однак людство, особливо на Заході, все ще знаходилось під впливом ейфорії від краху ворожої комуністичної ідеології та отримання західними ліберальними ідеями статусу універсальних (глобальних).

Кінець домінуванню фукуямівської доктрини настав так само швидко, як і почався, а саме 11 вересня 2001 р., коли після серії терористичних атак ісламістської організації «Аль-Каїда» на території Сполучених Штатів Америки загинуло майже 3 тис. чоловік. А так звана «війна проти тероризму», як реакція на жахливі теракти адміністрації Президента США Джорджа Буша-молодшого, вбила «останнього цвяха у кришку труни» усім ідеалістичним ідеологемам про новий багатополярний світоустрій та глобалізоване суспільство.

25 січня 2019 р. у м. Давосі (Швейцарія) завершилася щорічна сесія Всесвітнього економічного форуму, тема якої була «Глобалізація 4.0: формування глобальної архітектури в епоху четвертої промислової революції», з назви якої витікає основна проблематика цьогорічного заходу – зміни у глобальному співробітництві в результаті високотехнологічної цифрової революції. За збігом обставин чи за іронією долі захід відмовилися відвідати Президент США Дональд Трамп, Президент Франції Еммануель Макрон і Прем’єр-міністр Великої Британії Тереза Мей, з причин виникнення проблем всередині країн, які вони представляють (до речі, одних з найбільш інтегрованих у загальносвітові глобалізаційні процеси), що йшло дещо врозріз з тематикою форуму.

Причин контроверсійності між темою швейцарської зустрічі та неявкою  на неї американського, французького і британського лідерів є кілька. По-перше, це сам факт відмови відвідати форум з причин внутрішньополітичного характеру, що явно можна розцінювати як перевагу національних інтересів над глобальними. По-друге, це сам зміст причин неявки трьох західних лідерів, що має під собою чітко виражене антиглобалізаційне підґрунтя. Це, зокрема, американський урядовий «шатдаун», що виник внаслідок відсутності компромісу між законодавчою і виконавчою гілками влади у США щодо фінансування стіни на американо-мексиканському кордоні – споруди, яка є чітким проявом антиглобалізаційних тенденцій в американському суспільстві. Щодо процесу виходу Великої Британії з Європейського Союзу (Brexit), то він узагалі не вимагає детального опису тих настроїв, які панують серед британських громадян по відношенню до, здавалося б, споріднених за культурною ознакою континентальних європейців. А те, яким буде кордон між Республікою Ірландія та Північною Ірландією, у разі остаточного завершення виходу Британії з ЄС, наразі важко спрогнозувати. Те саме можна сказати й про рух «жовтих жилетів» у Франції, адже одними з вимог до уряду, в опублікованому протестувальниками наприкінці 2018 р. маніфесті, були вихід з ЄС (Frexit) та НАТО. І якщо припустити, що коли-небудь Париж за тих чи інших обставин таки наважиться наслідувати приклад Лондону, то вірогідність появи стін в самому серці Європи виглядає не такою й фантастичною.

Варто нагадати й про деякі інші приклади зростання відмежувальних тенденцій одних народів від інших. Це, зокрема, такі:

  • довготривалий процес спорудження роз’єднувального муру, який Держава Ізраїль будує навколо палестинських територій Західного берегу ріки Йордан;
  • більш ніж півстолітнє існування демілітаризованої зони між Південною і Північною Кореями, що, хоча й можна віднести до рудиментів часів «холодної війни», проте розподіл колись єдиного народу, у випадку довготривалості, може перерости від суто ідеологічного до культурно-світоглядного, з ризиком перетворення в майбутньому обох частин на дві самостійні нації;
  • зведення у дуже стислі проміжки часу бар’єрів між деякими державами-членами ЄС та третіми країнами після початку міграційної кризи на Європейському континенті (приклад – стіна між Сербією та Угорщиною за ініціативи останньої) тощо.

Не оминув процес посилення державних кордонів й регіону Східної Європи. Так, після зростання агресивної поведінки Російської Федерації по відношенню до своїх сусідів, спорудження спеціальної системи огорож вздовж своїх східних демаркаційних ліній розпочали Україна, Фінляндія, Норвегія й країни Балтії. Не виключено, що з часом, у випадку продовження ведення Кремлем неадекватної зовнішньої політики, подібні відрізки стін вздовж різних ділянок російського західного кордону переростуть у єдиний монолітний мур, подібний до тих, які свого часу відмежовували Римську та Китайську імперії від агресивних північних варварських народів і кочових племен.

Підсумовуючи, можна констатувати, що окрім глобалізаційних процесів, які відбуваються на земній кулі в епоху четвертої промислової революції, в цю ж таки епоху здійснюються й протилежні до них явища. Приміром цього може служити спорудження бар’єрів на кордонах тих чи інших держав, подекуди євроскептичні настрої в Євросоюзі, поява різноманітних антиглобалістських рухів тощо. І причини цього можуть бути різними – від культурно-релігійних (цивілізаційних) до соціально-економічних. Безперечно, такі процеси лише посилюють й без того зростаючу поляризацію різних регіонів світу і наслідки їх для людства спрогнозувати не важко. Виходом із ситуації, що склалася, може служити: посилення міжнаціонального діалогу, зростання індивідуального благополуччя, пришвидшення науково-технічного прогресу, з можливістю залучення до нього більшої кількості населення світу, при чому як в плані прийняття безпосередньої участі в його розвитку, так і доступності його плодів для ширшого кола людей. Можливо, вже в епоху п’ятої промислової революції земна цивілізація дійсно стане єдиною та уніфікованою.

Станіслав Желіховський

Print Friendly, PDF & Email