Дефіцит води є однією з найбільших проблем нашого часу. Десятки країн світу щорічно стикаються із величезними проблемами нестачі водних ресурсів. Вчені попереджають, що дефіцит води у світі може призвести до масової міграції та навіть міждержавних конфліктів. Загальносвітова проблема не оминула і Китай, деякі з провінцій якого відчувають серйозну нестачу водних ресурсів.
Примітно, що у північному Китаї спостерігається дефіцит води, а у провінціях південного Китаю – її надлишок. Саме в цьому і полягає мотивація одного з найамбітніших інженерних проектів в історії людства – масово перенаправити воду з південного Китаю на північ країни.
У рамках проекту перекидання води з півдня на північ вода з річки Янцзи та її приток частково вже були успішно доставлені до більш посушливих районів на півночі. Але як це вдалося КНР?
Вартість реалізації повної програми, за оцінками, становитиме від 59 до 500 млрд. доларів. Станом на 2012 рік було витрачено близько 34 млрд; на початок 2014 року, витрачено вже понад 79 млрд доларів. Повністю проект має бути запущений до 2050 року.
На півдні Китаю знаходиться найдовша річка Азії: Янцзи, яку іноді називають Блакитною річкою. Протяжністю близько 6300 кілометрів, вона бере початок у горах Тангула в Тибеті і тече через всю країну в Східно-Китайське море.
Ідея Мао Цзедуна
Після утворення в 1949 році Китайської Народної Республіки нова влада в рамках індустріалізації країни прийшла до висновку, що в північному Китаї було значно менше води, ніж у південній частині. Це обмежило промислові потужності півночі та доступ регіону до питної води. Це було особливо гостро для північно-східного Китаю. У цих частинах КНР брак води є досить серйозним, що призводить до постійної посухи і без того посушливих земель. Навпаки, на півдні Китаю через велику кількість дощів і водойм, регулярно відбуваються руйнівні повені.
Ще 1952 року Мао Цзедун говорив, що воду з південної частини Китаю непогано було б перенести на північ. Але тоді навіть досить розвинений Китай не міг впоратися із цим завданням. Потрібні були величезні кошти, високоякісні інженери, технології та час.
Потенційне вирішення проблеми прийшло у формі заяви, яка зазвичай приписується Мао і звучить так: «На півдні води більше, а на півночі менше. Якщо можливо, потрібно трохи позичити».
Це була смілива пропозиція і тоді не було до кінця ясно, чи здійсненна вона з інженерної точки зору? Чи може такий проект бути прикладом майбутньої водної інфраструктури?
Проект перекидання води на північ Китаю
Людство століттями переробляло природні водоймища: іригацію, греблі, канали. Однак відведення води в масштабах, запропонованих Мао, було практично безпрецедентним.
У 1979 році у Піднебесній було створено комісію, головним та єдиним завданням якої став поворот води на північ з півдня. Хоча формально це не зовсім поворот. Просто частина вод річки Янцзи мала бути перерозподілена між посушливими регіонами. По суті, замислювалося, що туди йтиме лише 5 відсотків від загального обсягу води. Тобто і Південь також не залишиться без повноцінних річок.
Ця концепція залишалася у керівництва КНР протягом десятиліть, але планування стало реальністю у 2002 році, коли розпочалося активне будівництво.
Для того, щоб річка Янцзи потекла «в потрібному напрямку», було вирішено використати канали та потужні насосні станції.
Мета: побудувати три масивні канали, які відведуть частину води з Янцзи та її притоків до північного Китаю.
Центральний маршрут
Центральний маршрут — це канал, яким надходить вода з водосховища Даньцзянкоу (що є частиною річки Хань, приток річки Янцзи). Центральний маршрут призначений для доставки води до Пекіна, столиці Китаю. Його часто називають “Великим акведуком”, довжина складає 1264 кілометри.
Будівництво було завершено у 2014 році. Течія каналу заснована на силі тяжіння; інженери підняли греблі, щоб вода могла текти без допомоги техніки. Центральний маршрут успішно доставляє воду до Пекіна. Скидання відходів у канал заборонено, щоб обмежити забруднення та воду можна було використовувати для пиття та приготування їжі.
Слід зауважити, що Центральний маршрут призвів до переміщення близько 330 000 осіб, які жили неподалік водосховища Даньцзянкоу. Ці мешканці були змушені переселитися через будівництво.
Східний маршрут
Східний маршрут ще не завершено, хоча будівництво продовжується з кінця 2002 року. Мета Східного маршруту – відвести воду з річки Янцзи до районів північного Китаю, особливо до таких великих міст, як Тяньцзінь.
Східний маршрут значною мірою є модернізацією та капітальним ремонтом частин раніше існуючого каналу під назвою «Великий канал», витоки якого сягають 5 століття до нашої ери.
На відміну від Великого акведука, Великий канал використовує насосні станції для подачі води. Очікується, що завершений проект включатиме понад 20 насосних станцій і буде довжиною понад 1100 кілометрів.
Західний маршрут
Будівництво Західного маршруту ще не розпочалося.
Гіпотетично Західний маршрут відводитиме воду з кількох приток річки Янцзи на південному заході Китаю і спрямовуватиме цю воду в бік Хуанхе, щоб направити більше води до північних регіонів, таких як Внутрішня Монголія, Цінхай та Ганьсу.
Основною проблемою, яка забороняє будівництво Західного маршруту, є той факт, що ці притоки виходять за межі території Китаю. Річка Меконг, сама по собі велика, забезпечує водою більшу частину Південно-Східної Азії, включаючи В’єтнам, Таїланд та Камбоджу. Так само річка Брахмапутра протікає через Індію та Бангладеш. Відповідно до поточних планів Західного маршруту, значну кількість води буде відведено з інших країн Азії.
Вартість проекту
Відведення річок не є дешевим. Будівництво та обслуговування каналів, гребель та насосних станцій коштує величезних коштів. На даний момент вартість проекту перевищує 75 мільярдів доларів.
Але оскільки проект створює нові водні ландшафти, то можна отримати нові фінансові вигоди. Інженерні досягнення сприяють розвитку туризму, а новий доступ до води підтримує економічні потреби (вода для сільськогосподарських культур, питна вода, технічна вода) та відпочинок на воді.
Вартість реалізації, за оцінками, становитиме від 59 до 500 млрд. доларів. Станом на 2012 рік було витрачено близько 34 млрд; за оцінкою на початок 2014 року, витрачено понад 79 млрд доларів. Проект настільки масштабний і складний, що повністю має бути запущений лише до 2050 року. Проте, різні його ділянки вже успішно працюють.
Довжина кожного із двох добудованих каналів — майже півтори тисячі кілометрів. Західний буде трохи меншим. Його довжина за планом становитиме 500 кілометрів. Це справді «будова століття». І не лише тому, що на неї пішли десятки мільярдів, а й тому, що це справді змінить життя всієї країни.
Вирішення столітньої проблеми
У Китаї проблема з водою була актуальною протягом століть. В одній його частині водних ресурсів було більш ніж достатньо, що часто породжувало повінь. В іншій люди регулярно страждали від посухи. Такий серйозний розлом впливав не тільки на життя пересічних людей, але й на економіку країни в цілому, її промисловий потенціал та перспективи. Серйозна проблема змусила владу Китаю розпочати реалізацію масштабної інженерної задачі, яка і до цього дня є одним із найамбітніших і найдорожчих проектів перекидання води в історія людства.
Та ця історія не лише змінила та продовжує змінювати життя мільйонів людей, а й дозволила поглянути по-новому на економічні перспективи країни в цілому.
