14 жовтня 2019 р. в Україні вже п’ятий рік як відзначається День захисника України, що одночасно припадає на свято Покрови Пресвятої Богородиці та День Українського козацтва. Встановлення святкування саме на середину осені було, без перебільшення, поверненням справедливості в українське суспільство, на противагу насадженому ззовні святу, яке до того щорічно відзначалося 23 лютого і яке точно не мало жодного відношення до Української держави.
Однак, що для українського народу власне означає День захисника України? Чому воно почало відзначатися через два десятиліття після проголошення незалежності нашої держави? Які саме заходи повинні відбуватися цього дня?
Насамперед, головним із вище зазначених питань є перше. Не секрет, що протягом історії людства українська земля знаходилась на перетині різних культур, традицій і навіть цивілізацій, в результаті чого вона не раз перетворювалася на поле бою різних ворогуючих сторін, які бажали або заволодіти дуже зручною територію у самому серці Європи, або воліли з’ясовувати стосунки між собою для досягнення різного роду цілей.
Звичайно, через складні геополітичні обставини предки сучасного українського народу волею-неволею перманентно опинялися у вирі подій, які не лише гартували люд, що проживав від Сяну до Дону, а й змушували його об’єднуватися у перші державні утворення, з метою захисту рідної землі від чужоземних загарбників. Так виникали спочатку племінні союзи, а пізніше й централізовані держави, найвідомішою за яких була Київська Русь.
Саме завдяки воєнному хисту і здатності дипломатичним шляхом домовлятися із сусідами слов’яни-русини отримали можливість добре зміцнити Київську державу та зробити її однією з найбільших і найвпливовіших країн на території середньовічної Європи. Чого лише вартують постаті таких перших відомих київських правителів як Аскольд, Олег Віщий, Ігор Старий, Святослав Хоробрий. Так, із зазначених керманичів, постать князя Святослава займає особливе місце у вітчизняній історії. Адже відомий князь-воїн провадив активну зовнішню політику, зокрема здійснюючи завзяті походи на сусідні держави, такі як Хозарський каганат або Болгарське царство (які не раз посягали на незалежність руських людей), розгромивши та підкоривши останніх. Також князь Святослав вів воєнні кампанії проти самої Візантійської імперії, які закінчились укладенням з останньою в 971 р. мирного договору. Тобто в особі Святослава Ігоровича поєдналися риси як вдалого полководця, так і вмілого дипломата.
Державницьким традиціям Святослава наслідували і його нащадки, а саме син Володимир Великий та онук Ярослав Мудрий, за часів правління яких Русь почала рекомендувати себе в якості реальної політичної та культурної потуги, що по-праву можна вважати золотою добою в історії Руси-України аж до теперішнього дня. Саме у період Володимирового і Ярославиного правління Київська держава розширила свої кодони, розпочався процес прийняття та поширення християнства на її території й почався справжній культурний розквіт як стольного граду Києва, так і інших руських міст (Чернігів, Переяслав, Новгород-Сіверський та ін.).
Цікавим був один факт. Вже онук Ярослава Мудрого, також один з найвідоміших правителів Давньоруської держави, Володимир Мономах (був також успішним правителем, дипломатом та полководцем) одружився з Ґітою Вессекською, дочкою англійського короля Гарольда II Ґодвінсона, який загинув у битві при Гастінгсі (1066 р.) від зброї війська герцога Вільгельма Завойовника. Зазначений бій відбувся саме 14 жовтня, що стало датою початку завоювання Англії норманами (через неповних півстоліття на туманному Альбіоні відзначатиметься тисячна річниця від початку згаданої події), дивним чином співпавши з датою відзначення у нашій державі Дня захисника України та свята Покрови Пресвятої Богородиці.
Були звитяжні сторінки й у держави-правонаступниці Київської Русі — Галицько-Волинського князівства (з 1253 р. — королівство), коли в роки посідання на престолі князя Романа Великого та його сина короля Данила Галицького зазначене державне утворення продовжило політику попередниці (як у військовому, так і у політико-дипломатичному плані), тільки у більш важких геополітичних умовах, будучи затисненою між сильними і агресивними сусідами, одним із яких була Золота Орда. Саме через загрозу бути підкореною та уярмленою останньою Галицько-Волинська держава почала провадити більш чітку прозахідну політику, чого не робила та ж таки Київська держава часів перших правителів.
Так, Данило Романович спрямував свій зовнішньополітичний курс на утворення коаліції європейських держав (Польща, Угорщина, Тевтонський орден) з метою завдання відсічі Орді, яка у ті часи контролювала більшість земель Східної Європи. Для досягнення означеної мети Данило прийняв від папи Інокентія IV королівський титул, через обіцянку останнього організувати хрестовий похід проти Сарай-Бату. Нажаль, благим намірам не судилося втілитися в життя, через що, зокрема, Руське королівство з часом повністю ослабло й припинило існування в якості повноцінної незалежної держави, однак хоробра вдача її керманичів та здатність домовлятися із сусідами не дали повністю зникнути спадщині і прозахідному курсу другого у вітчизняній історії державного утворення, яким було ГВК, ставши згодом національною ідеєю для наступних поколінь.
Хоча Русь-Україна в XIV – XV ст. втратила ознаки незалежної держави, ставши об’єктом зазіхань з боку потужних гравців європейської політики Пізнього Середньовіччя і Нового часу, все ж саме наявність військових і дипломатичних традицій (головні складові захисту національних інтересів), які мали тяглість ще від часів згаданого вище князя Святослава Хороброго та більш ранніх історичних періодів, надало можливість зберегти самоідентичність українського народу у добу бездержавності. Так, найбільш яскравим прикладом оплоту нашого етносу було українське козацтво, яке стало своєрідним носієм (провідником) тих національних ознак (військові звичаї, культура, релігійні обряди тощо), які свого часу виробило суспільство в роки згаданої золотої доби і які у подальші часи зіграли величезну роль для відродження самостійної Української держави.
Найбільш відомим оплотом українського козацтва була Запорозька Січ — укріплений козацький осередок за порогами Дніпра (XVI – XVIII ст.), який був своєрідною державою у мініатюрі на межі християнського та мусульманського світів. Не виключено, що знаходження на стику зіткнення цивілізацій, повторило той далекий прецедент, який мав місце до виникнення на українській землі перших централізованих держав, ставши аналогічним поштовхом для утворення нової держави — Гетьманщини. Зазначена козацька держава, яка ще мала назву Війська Запорозького, була унікальною за своєю суттю. Адже, будучи сформованою в роки національно-визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (1648 – 1657 рр.), тобто зародженою в протидії зовнішньому поневоленню, вона створила образ (типаж) українця як такого — волелюбної, войовничої людини з притаманним почуттям справедливості, що, у кінцевому результаті, вплинуло на подальший розвиток українського народу.
Саме в роки Козацької доби була повністю сформованою національна державницька традиція, культура, військова справа, світогляд та бажання позбутися зовнішнього контролю, яке мало місце в Україні протягом трьохсот років до часів Хмельниччини. І дуже правильним було рішення вже у наш час на Покрову Пресвятої Богородиці (14 жовтня), яке для козаків було великим святом, встановлення Дня Українського козацтва. Справедливість, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності, без якого, вірогідно, не існувало б і сучасної України, поступово почала відновлюватися.
Між епохою козаччини та періодом сучасної незалежної держави був ще один надважливий етап вітчизняного державотворення — доба визвольних змагань (перша пол. XX ст.), яка припала на буремні події Першої і Другої світових воєн, а також на міжвоєнний період, який був вельми драматичним у модерній українській історії. Саме тоді, століття тому, українські козацьки традиції стали в нагоді для супротиву імперським режимам, які тривалий час володіли Україною і розривали українську націю на частини, використовуючи наших людей в якості розмінної монети у боротьбі між собою для досягнення геополітичних амбіцій, а саме повного домінування як в регіоні, так і у світі. Запорізький корпус Армії УНР, Вільне козацтво, Січові стрільці, Чорні запорожці — далеко не повний перелік тих військових з’єднань та формувань, які мали місце протягом періоду українського відродження, де за основу були взяті елементи козацької мілітарної культури. Також у добу визвольних змагань в 1942 р. виникла Українська повстанська армія, датою утворення якої вважається саме 14 жовтня, що в черговий раз підкреслило своєрідну сакральність для українців цього дня року й тяглість давньої тисячолітньої традиції.
Нажаль, у ту важку для України епоху, коли здавалося, що український народ був за півкроку від омріяної свободи, коли усі основні ознаки державності були в наявності (національна символіка, державний апарат, законодавство, регулярне військо, грошова одиниця тощо), а офіційний Київ почав налагоджувати міжнародні відносини з іншими країнами й народами, — втримати молоду Українську республіку від поглинання іншими тогочасними суб’єктами світової політики (Радянський Союз, Польща, Чехословаччина та ін.), через зовнішні і внутрішні фактори, було неможливо. Протягом семи десятиліть український народ був чи не найбільшою за кількістю людей нацією в Європі, яка не мала своєї національної держави і лише диво колапсу всього соціалістичного блоку в 1990 – 1991 рр. дало шанс українцям отримати довгоочікувану незалежну країну, в її міжнародно визнаних кордонах.
І ось, коли Україна нарешті постала на політичні мапі світу, не маючи конфліктів з іншими сусідніми державами та ступивши на шлях демократичного розвитку, українці чомусь протягом двадцяти років не вважали за потрібне відзначення Дня захисника України саме 14 жовтня, дата, яка була більш ніж символічною та наповненою глибоким сенсом. Український народ все ще жив у парадигмі Москви, і не лише в питаннях свят чи пам’ятних дат. Лише після загрози зміни зовнішньополітичного курсу держави (в часи В. Януковича), що стало причиною вибуху народного гніву (Революція Гідності) та після нападу Російської Федерації на суверенну українську територію (Крим, Донбас), з усіма негативними наслідками, які з цього витікали (окупація регіонів, втрата людських життів, падіння економічного зростання тощо), — повернули українському народу розуміння наявності свого власного національного коріння і традицій, включно з відзначенням святкових та пам’ятних днів.
Враховуючи той факт, що українці знову постали перед загрозою бути захопленими чужоземним загарбником (Москвою), з вірогідністю бути повністю поглиненими авторитарним кремлівським режимом, зародило в Україні сильний супротив, що, зокрема, отримало вираження у добровольчих рухах і волонтерстві, виступивши проти ворога єдиним фронтом, з ідеєю недопущення помилок минулого. Саме тому п’ятий Президент України Петро Порошенко своїм указом від 14 жовтня 2014 р. встановив відзначення Дня захисника України саме на цей день, таким чином повністю відновивши історичну справедливість. Це свято ми у наші дні й святкуємо і це, власне, є відповіддю на друге запитання, чому ми почали це свято відзначити лише не так давно.
А відповідь на третє запитання, з приводу заходів, які мають відбуватися у День захисника Україна, є доволі простою — робити пам’ятні заходи як на державному, так і на всенаціональному рівнях, на яких поминати тих, хто віддав своє життя за незалежність і територіальну цілісність України та паралельно продовжувати вести боротьбу до повної перемоги. Останнє також є величезною даниною пам’яті усім поколінням українцям, які воювали за рідну землю — від найдавніших часів до наших днів.
Підсумовуючи усе вище викладене, можна констатувати, що День захисника України є одним з найголовніших вітчизняних свят, яке по значимості можна порівняти з Днем Незалежності України (24 серпня) чи Днем соборності України (22 січня). І той складний шлях, який українці пройшли за сотні років, який супроводжувався нескінченною боротьбою за власне існування, — велике цьому підтвердження. Лишається сподіватися, що український народ подолає усі випробування і зможе спокійно зажити на рідній землі під назвою Україна, пам’ятаючи про тих, хто віддав своє здоров’я та життя за її незалежність.
Вітаю з Днем захисника України та святом Покрови Пресвятої Богородиці!
Станіслав Желіховський
