«Іменем МВФ» в Україні наразі реалізується справжня тарифна афера. Ціна питання – більше сотні мільярдів гривень у рік, які й вимиваються з кишень звичайних громадян за допомогою завищених тарифів на послуги, які людям життєво необхідні, – комунальні.
Тим часом Гройсман запевняє, що українці «не знепритомніють» від нових тарифів, а всіх тих, хто відверто називає «комунальні ціни» грабіжницькими, охрестив популістами та мало не класовими ворогами.
Гроші, які вимиваються з заощаджень людей, спочатку потрапляють у первинний господарський обіг, а вже звідти вилучаються за допомогою механізму під назвою «монополії». Опосередковано суми такого заробітку в минулому році означив сам Петро Порошенко, заявивши про 120 млрд грн, які дозволили скоротити дефіцит «Нафтогазу». Іншими словами, у 2015 році за допомогою формули пана Яценюка, схваленої НКРЕКП (яка створена і управляється фактично президентом України), у людей вилучили мільярдні суми на забезпечення потреб монополіста.
Логічне запитання: навіщо в цьому році грати в ту ж формулу? Причому, вона навіть погіршилася, бо якщо раніше була принаймні диференціація, і газ для людей продавався за двома цінами (пільговою в 3600 грн і максимальною в 7199 грн за тисячу кубів), а ТКЕ взагалі купували газ по 2994 грн разом з ПДВ, за рахунок чого тарифи на опалення та гарячу воду були більш-менш терпимі, то сьогодні тариф для населення встановили на рівні 6900 грн за тисячу кубів і приблизно на такому ж для ТКЕ.
«Товар, який коштує максимум 100 доларів, “втюхують” людям через прийняття необхідних законів по 300 доларів. До того ж, навіть не береться до уваги його походження, адже товар, який ми купуємо на ринку, належить не нам, а газ по Конституції України є власністю саме громадян України. Як і відкидається те, що саме через невмілі дії цієї влади більш ніж на 200 % знецінена гривня, вклади людей, зруйнована економіка, повністю втрачений інтерес до країни з боку іноземних інвесторів», – переконаний керівник «Публічного аудиту» Максим Гольдарб.
«Всіх людей країни змушують лізти в банк, в кубушку, в банку — туди, де вони ще зберігають свої заощадження, аби дістати їх та віддати державі. На це і ні на що інше були розраховані тарифи, а головне, ціна на газ для населення, починаючи з 2015 року. Тому забувати прізвище Яценюка як людини, яка стоїть у першому ряді руйнівників вітчизняної економіки, а отже державності, не потрібно», – вказує спеціаліст.
Ще одне логічне запитання: що за останній рік, коли були встановлені так звані «ринкові», а насправді, вдвічі завищені тарифи, вдалося зробити в напрямі наведення ладу в енергетичному секторі країни, «енергоефективності», що є улюбленим словом урядовців?
Споживачі досі на 100% не забезпечені приладами обліку – ні самі квартири, ні будинки. Між тим, за опалення в багатоповерхових будинках, що не обладнані лічильниками (а таких по Україні – ще близько 50%), їм доводиться переплачувати подвійну суму – це загальновідомий давно доведений факт. Два роки часу виявилося замало, аби переглянути застарілі та завищені нормативи, актуалізувати їх відповідно до кліматичних умов України, що дозволило б говорити про зменшення обсягів споживання газу.
Програма з «теплими кредитами» виявилася фактично проваленою – попит на них був значно меншим, ніж очікувалося, та й умови не надто привабливими: 20–25 % річних в умовах тотального зубожіння українців – це нав’язування чергового боргового ярма, а не допомога у вирішенні проблеми.
Фонд енергоефективності, який позиціонується як панацея до зменшення витрат людей на опалення квартир і будинків, станом на сьогодні досі є «проектом». У Кабміні нарешті спромоглися схвалити його концепції, але чи він таки запрацює і, що найголовніше, коли – абсолютно не відомо.
Запевняючи в прозорості цін і тарифів на енергоносії для населення, на розсуд громадськості досі не представлено повної картини газовидобувної та газопостачальної діяльності «Нафтогазу України» з усіма його дочірніми компаніями. Це означає, що й Кабмін, і НКРЕКП або не мають, або приховують дані про реальну собівартість газу національного видобутку.
Справді, а для чого їх оприлюднювати, якщо стоїть протилежне завдання: нівелювати будь-яку різницю між поняттями «власного» та «імпортного» газу і нав’язати українцям, що вони просто повинні платити за ціною імпорту, й крапка.
Вигадані ж Урядом субсидії – взагалі ворог енергоефективності, адже людині все одно, скільки вона споживає, якщо за неї платить держава. «Це просто чупа-чупс, який створили для двох речей: не допустити соціальних бунтів, у чому зізнався сам Розенко в одному з інтерв’ю, та узаконити квазіформулу Яценюка з формування ціни на газ. Оформивши субсидію, людина автоматично погоджується сплачувати завищені необґрунтовані тарифи й таким чином дає свою згоду на тарифний грабіж. Тому ще рік тому “Публічний аудит” переконував людей не вестися на цю хитрість та підступний психологічний прийом влади», – вказує Гольдарб.
«Наведені вище факти допоможуть зрозуміти, з одного боку, всю абсурдність ситуації, а з другого – красу гри шахраїв при владі. Складається враження, що народ (саме той, який приймає подібні рішення) кудись поспішає», – додає він.
За його словами, до недавнього часу в людей на руках, за різними даними, було близько 100 млрд грн. «Уряд при Януковичу намагався по-своєму загнати ці гроші в економіку країни. Правда, в кінці цей Уряд почав плутати економіку країни зі своєю власною, сімейною, економікою, що, власне, його й згубило. Сьогоднішні ж можновладці взагалі нічого не плутають: у них просто немає економіки країни, вона їх цікавить виключно як додаток для своєї власної економіки. Прийшовши до влади, вони непогано зорієнтувалися в ситуації та швидко розрахували, якою має бути ціна на газ, щоб зірвати бажаний грошовий куш», – вважає він.
Матеріал надано «Публічним аудитом»
