Цієї осені українською та міжнародною спільнотами відзначаються 85-і роковини пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932 – 1933 рр. – жахливої трагедії, наслідком якої були багатомільйонні втрати людських життів та довготермінове поневолення українців тоталітарною радянською машиною. Тривалий період часу в Україні, до відновлення незалежності та можливості вільного висловлення своїх думок і переконань, питання Голодомору, особливо щодо його штучного походження, ретельно замовчувалося та заперечувалося тодішньою комуністичною владою. Лише за кордоном, особливо в країнах західної демократії, факти жорстоких репресій почали висвітлюватися для широкого кола світової громадськості.
Після здобуття у 1991 р. українським народом довгоочікуваного права самостійно вирішувати свою долю та самим досліджувати і оцінювати сторінки власної історичної минувшини, процес обговорення Голодомору, як спланованої акції з винищення та асиміляції українського населення, було розпочато. І якщо у 1990-х рр. цей процес відбувався доволі неквапно, то, починаючи з 2003 р. після прийняття Верховною Радою України Постанови, яка схвалила Звернення до українського народу із визначенням Голодомору 1932 – 1933 рр. як геноциду, дискусії з дослідження та щодо визнання міжнародною спільнотою голоду в Україні у міжвоєнний період як явища, яке мало штучну природу, набули нових обертів. Так, голод в Україні офіційно тоді визнали геноцидом такі держави як: Канада, Австралія, Угорщина, Грузія, Польща, Мексика, країни Балтії тощо. Також визнала Голодомор актом геноциду і сама Українська держава, через ухвалення у 2006 р. Верховною Радою Закону «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні». Активно до процесу дослідження та популяризації тих трагічних подій залучилися вітчизняні науковці та інші зацікавлені особи, особливо після відкриття доступу до інформації, яка довгий час в Україні була «за сімома печатками».
Проте, на жаль, починаючи приблизно з 2008 р. питання подальшого визнання міжнародною спільнотою Голодомору в Україні як геноциду дещо загальмувалося. Серед таких потужних акторів, які не визнали Голодомор актом геноциду українського народу, були: Сполучені Штати Америки, Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Бразилія, Аргентина, Японія та багато інших (щоправда деякі з країн засудили Голодомор як акт винищення людства, вчинений тоталітарним сталінським режимом). Причин невизнання може бути кілька: недостатня обізнаність багатьох держав (у тому числі і західних) в історичному бекґраунді, а отже і самої природи та причин голоду в Україні у 1930-х рр.; небажання деяких країн погіршувати відносини з Російською Федерацією, як державою-правонаступником Радянського Союзу; зміна політичних еліт в Україні, які здебільшого або відмовлялися піднімати на широкий загал питання штучного походження Голодомору, або заперечували його як суто українську трагедію, тощо.
Ситуація поволі почала змінюватися у 2014 р., після того, як Українська держава та її доньки і сини знову постали перед небезпекою поневолення та можливого знищення московським авторитарним режимом. Історична пам’ять поволі почала повертатися у свідомість українських громадян і необхідність розділення її з іншими народами світу постала як ніколи раніше. Питання інформування міжнародної спільноти щодо подій в Україні 85-ти річної давнини та переконання щодо здійснення ними певних дій у відповідь, бодай декларативних, знову постало на порядку денному. Так, 3 березня 2017 р., після того, як за кілька місяців до того Верховна Рада України закликала демократичні держави визнати Голодомор актом геноциду, парламент Португалії пішов на такий важливий для України крок, ухваливши відповідну резолюцію.
4 жовтня 2018 р., Сенат США одностайним рішенням ухвалив двопартійну резолюцію №435, яка стала першим правовим актом американського Конгресу, де Голодомор визнається геноцидом українського народу. Те, чого так довго добивалися вітчизняні політикум та дипломатія, нарешті здійснилося. Рішення, яке справедливо можна назвати історичним, прийняте наймогутнішою та найрозвинутішою державою на планеті — Сполученими Штатами Америки, має величезне значення для України. Причин цього є кілька. По-перше, США вкотре підтвердили свою політичну підтримку українського народу, ще більше зміцнивши стратегічне партнерство між обома державами. По-друге, прийняття рішення щодо Голодомору такою впливовою країною як США може слугувати прикладом для наслідування іншим світовим гравцям, в тому числі Європейському Союзу та міжнародним організаціям, таким як ООН. По-третє, це є вагомою підтримкою і самих американських громадян, частина яких (або їхніх предків) вимушена була емігрувати з України до США саме з причин проведення сталінських репресій, у тому числі штучно створеного на українських теренах безхліб’я.
Таким чином, слід наголосити на тому, що світова спільнота повинна нарешті зрозуміти, що український народ почав боротьбу за свободу та незалежність не в 2014 р. і навіть не у 1991-му. Війна за українську самоідентичність триває не одне століття і Голодомор, як нещадний акт геноциду, є одним з найжахливіших її етапів. Світ, після прийняття резолюції Сполученими Штатами Америки, повинен більше підтримувати сучасну віху визвольної боротьби українського народу, адже непорушність кордонів та право на самовизначення мають бути спільним міжнародним інтересом. Звичайно, українському політикуму і простим громадянам потрібно буде докласти ще чимало зусиль на глобальному інформаційному фронті, щоб донести всім правду про своє минуле й теперішнє. Однак, сам факт розуміння українцями не даремності зусиль, які вже були здійснені для глибшого розуміння людством нашої національної самобутності, вселяє надію на краще майбутнє як для України, так і для всієї світової цивілізації.
Станіслав Желіховський
